You are viewing
felix_aksentsev's journal
|
|||||||
|
Перекати-Море Жизнь удачно прошла стороной. В голове одуванчик отцвёл. И висит над осенней страной Утомлённый легальный орёл. Чёрен март под халатом врача. Стрелки дыбом стоят на часах. И стальными зубами стуча, Поезда отправляются нах. И кострам ест глаза сизый дым. Ветер дышит в печную дуду. Я не выйду отсюда живым - Но и мёртвым сюда не войду. 2011 Трубы, топот, и облако пыли. А в лесах - новогодние пальмы. В небо тянутся ржавые тросы (The Oneiroscopist by Edith Rimmington, 1947) Я из тех, кто слагает атолл. Я - пустой перламутровый дом. Ты из тех, кто изрежется всласть, Пряча сердце в ракушечий грот. Смертный камень лазурных широт, Я - игрушечно хрупкая снасть. Теплый плод под коралловым льдом, Ты из тех, кто взойдет на престол. 1993 Уголья клевера. Пепельный мёд лугов. Полный жаровень пчёл. Паутина птичьего свиста. Рептилии репетируют, повторяя фрактал На стрекозьей сетчатке мобильной связи - Но никто не ответит на твой звонок. Хвойный полдень. Озноб звёзд. Голубь холода. Голод снега. Лёд хрустит на зубах биполярных верблюдов - Караван забрёл из соседней тональности Строчкой по шёлковому пути. 2011 Расейскі пераклад і польскі арыгінал. Смех скрозь слёзы. http://tululu.ru/read36595/1/ http://www.pdhm.zafriko.pl/kat/ksiazki/s Дзе знайсці цябе? У горадзе змрок. Я не пайду туды, ратуй мяне Бог. У зруйнаванай хаце я чытаю ад цябе ліст. На паперы - словы, тваіх куль на двары віск. Кажаш ты - прыйдзе час, Адпачне кожны з нас. Бойкі ды пагромы - Не чакай замежных гасцей. Голад і хваробы Забіваюць нашых дзяцей. Калі імпэрыя знікне, як дым - Дзе будзеш ты, і з кім? Чыю трымаеш ты зброю, мой брат? Які натоўп - твой урад? Што будзе потым тут? Карчма ці турма? За падарунак твой падзякі няма. Заліты крывёю барыкады ў маіх снах. Скрыжаванні вуліц. Вайны грамадзянскай жах. Кажаш ты - прыйдзе час, Адпачне кожны з нас. Цягнікі на поўнач Побач з цягнікамі на ўсход. Рэйсы да курортаў, Дзе агароджаю - дрот. Калі імпэрыя знікне, як дым - Дзе будзеш ты, і з кім? Чыю трымаеш ты зброю, мой брат? Які натоўп - твой урад? 1989, LP/CD 'Чужаніца', тэкст песьні. Музыка - Сяржук Краўчанка. Insanity: doing the same thing over and over again and expecting different results. Безумие - это проделывать одно и то же снова и снова, ожидая разных результатов. Альберт Эйнштейн If you are going through hell, keep going. Если вы проходите через ад - продолжайте идти. Уинстон Черчилль Разумею, што тут, на беразе Ціхага Акіяна, мне занадта проста разважаць... Калі чалавек таленавіты - яму ня перашкодзіць нават вялізны сімфанічны аркестар. :) Тут лежит река на боку. Вдоль реки - берега текут. И цветы молчат у реки, На плечах раскрыв лепестки - Чуют, как за речкой сверчок Соловью зажёг язычок, Как звенят в зрачках у совы Фонари на пол-головы. На реке застыл сонный плот. И висит над рекой пилот. И блестят стрекозьи глаза. Облака по крыльям скользят. И костёр погас на плоту. И пилот уснул на лету. 2010 мы - хатнія жывёлы багоў Там искры на озеро падают вместо дождя. Там пепел кружится над озером вместо снежинок. И озеро дышит, как солнце в осколке стекла. Горящие рыбы в глубинах висят на пружинах, На нитях накала кувшинок. Пожар переждав - Как раны, раскроются раковин чёрные рамы. Ночь камнем застыла - но лавой к утру истекла. И озеро тлеет в логу, как фонарик в кармане. Но холодно мне. Ледяное не тает весло. Фанерная лодка в озёрной воде не сгорает. Тут снегом становится пепел - и мне повезло, Что искры, ко мне прикоснувшись, росою стекают. 1988, 2010. Колоколов голоса пусты. В небе взгляд высок. Зрачками выжму из темноты Ясный звёздный сок. Пыльца созвездий, шипя, летит Гроздьями икры, Пока горят в нейронной сети Морды донных рыб. Колокола заглушает звон. Звёзд заглотив блесну, Сквозь небо рыбы выпрыгнут вон - И я проснусь. Май 2010 Тут карову ня проста доюць. У яе шчэ і сена выцягваюць са страўніка - праз зад. Какая полная пустота - Волны сонной воды. Какая ясная темнота На месте звезды. Какая гулкая тишина! Хлынет горлом - и в крик. Какая мертвая глубина... Нет-нет да мелькнет плавник. 1994 Буду выкладаць пакрыху ўсе свае тэксты да песень Уліса - тут: http://www.stihi.ru/avtor/copperlyn Хай і яны маюць свой куток. А калі здарацца беларускія вершы - дык тут: http://www.stihi.ru/avtor/copperlyn Шок. Шаленства. Сцэна нагадвае апавяданні Эдгара По ды Рэя Брэдбэры. Механічна-акустычныя робаты гучаць і рухаюцца, дрыжаць, падскокваюць, калыхаюцца. Я налічыў больш за сорак механічных бубнаў, талерак, маракасаў, трохкутнікаў, звянелак і шалясцелак... Аўтаматызаваны раяль, два роба-клавясіны, механізаваныя акустычная ды бас-гітары. Пнеўматычны робат дудзе у рознапамерныя шклянкі-бутэлькі. Два электра-механічныя гітарныя боты-пудзілы пагрозліва хістаюцца, бы чатырохгаловыя цмокі. Няспынны, зіхотны саляноідны рух. Пасярод гэтага вар'яцтва - выдатны музыка Пэт Мэтэні і тузін жывых гітар. Кампуцерныя праграмы 'чытаюць' ягоныя акорды, вылушчваюць гарманічныя ключы, кіруюць механічным войскам. На дзіва цікавы гук. Прывабна ды жудасна. Ды дакучлівае пытанне - ну навошта?! http://www.patmetheny.com/orchestrionin * * * Не даволі ніколі. Перекати-поле.
Ты меня лю-. I know it all.
Сказ на люстэрку майго самаходу: Objects in mirror Педаль газу - у падлогу.
двуязыким гибридом greed is yours to get rid of
Поэзия - Таму, што падзеньне. Всё, что цвело метеорной окалиной, Всё, чем слепой ювелир дорожил, Каждую жилу гранитов оскаленных - Свет растворит, обнажив витражи. Над облаками, где тонны свинца парят, Из-под морей, где от рыб горячо, Сквозь роговицу наросшего панциря - Как перископ, проступает зрачок. В воздухе, татуированном радугой, Луч зажигает врожденный узор. За витражами так небо угадывал Остекленевшего мастера взор. Так, на слова разделяя молчание, Из немоты появляется речь. Так на волнах вечных метров качаются Головы строф, послетавшие с плеч. 2008-10 Папулярная культура 18-га стагоддзя. Дзіўнае спалучэнне цудоўнай музыкі Вольфгана Амадэя з бязглуздым лібрэта Ларэнца да Понтэ паводле таннай камедыі Бамаршэ. Гэтае бессаромнае суіснаванне генія ды рамяства нагадала фразу Фаіны Ранеўскай: 'Талент бы прышч - выскоквае дзе заўгодна'. Але ж лібрэта ратуе адзіная фраза. У 10-й сцэне 2-га акту Фігара парапануе свайму гаспадару 'завяршыць сюжэт шчаслівым канцом, як і мае быць у тэатры'. Над потоком, промокшим до самой кожи, Весь медленный, как северная сосна, Я иду по льду этих дней осторожно Туда, где с треском наступает весна, Где, кругов не оставив, ложатся в воду Те камни, что цемент называл стеной, Где во сне висят посреди небосвода Те стрелы, что лучники ловят спиной. Набухают и лопаются витрины. Ломает асфальт площадей - ледоход. И уши стен слышат рык звериный Голодных моторов, стремящихся вброд. 2010 Цяжка ўявіць, што кампазыцыі Yes магчыма выканаць на простай акустычнай гітары. Але ж спявак Yes Джон Андэрсан так і зрабіў. Зніклі пласты мудрагеліста перавітых сінтэзатарных гукаў, складаныя гітарныя сола, класічная прэтэнзыя ды шматгалосыя аранжыроўкі. Застаўся - просты, шчыры, меладычны брытанскі фолк - сапраўднае сэрца музыкі Yes. Нават папсовыя песні 80-х гучалі натуральна. Канцэрт нагадаў рок-кватэрнікі савецкіх часоў. Калі Джон забываўся на словы, ён пытаўся у гледачоў. Трапіўшы на 'суседні' акорд, ён вяртаўся ды распачынаў ізноў. Тут і цяпер, як і мае быць.
Мне цяжка назваць той тэкст 1966 року паэзіяй. Там ёсць левацкая палітыка, сэкс, хіпіцкі геданізм, наіўны псэўда-будызм - ды паэзіі, на мой густ, няма. Так, у маёй кніжнай шафе пыліцца ягоная анталогія, набытая, як і належыць, у бітніцкай краме 'Гарадскія Агні' у Сан-Францыска... Але ж гаворка не пра літаратурную якасць бітніцкай прадукцыі. Дзякуючы гэтаму дуэту, я лепей адчуў няшчырасць нядаўніх канцэтных тураў The Doors ды Queen з 'альтэрнатыўнымі' спявакамі. Замяніць Jim’a Morrison’a ці Freddie Mercury - немагчыма. Куды цікавей было б скарыстацца кіламетрамі існуючых аудыё- і відэа- стужак, ды сыграць з фанаграмамі Джыма і Фрэддзі, з іх выявамі на экранах. Мяркуючы па бясконцаму гандлю канцэртнымі і дэма- запісамі Морысана, якім цяпер натхнёна займаюцца удзельнікі The Doors, я упэўнены, што існуе досыць варыянтаў, каб канцэрты не рабіліся нуднымі. Накшталт мінімалізму Філіпа Гласа...
Осенью 1987 года, на квартире у Юрия Каспаряна в Петербурге, я впервые услышал демо-записи к "Группе Крови" "Кино". С Юриной же помощью я в первый и последний раз поговорил тогда по телефону с Цоем, познакомился с парнями из "Аукциона", взял интервью у БГ... После той встречи сменились геологические эпохи, сместилась земная ось и ушла на дно Атлантида. 22 с лишним года спустя я увидел и услышал Юрия (или Григория, как зовут его после крещения) во второй раз. В Ванкувере, на концерте группы "Ю-Питер", где его гитара звучала теперь с другим вокалистом - Бутусовым, и с другими песнями - "Наутилуса". Не понимаю, почему мне потребовалось 22 года, чтобы понять, что Юрина гитара определила последние 3 альбома "Кино" не меньше, чем творчество Цоя. Но это стало для меня очевидным с первых минут ванкуверского концерта. Его романтичный звук не спутать с другим гитаристом - своей простой, подчеркнутой не-виртуозностью подхода он напоминает мне разве что Джорджа Харрисона. Вектор этого звука бескомпромиссно направлен в небо. Ясные, лаконичные ходы и "зовущие" тембры Каспаряна приблизили старые песни "Нау" к эстетике "Кино" настолько, что, казалось, Виктор вот-вот выйдет из-за кулис и завершит трансформацию. И он-таки незримо появился - когда "Ю-Питер" сыграл на бис "Звезду по Имени Солнце"... Но самое интересное в концерте было то, что состава своей группы Бутусов так и не объявил. Добрая половина публики, похоже, и не подозревала, кто стоял на сцене рядом с бывшим вокалистом "Нау". И какая легенда продолжалась в трех метрах от них, в тесном ванкуверском клубе. А после концерта, когда Каспарян докуривал сигарету в темной аллее у задних дверей, я решился было подойти к нему и напомнить обстоятельства нашей первой встречи - как илллюстрацию к странности судеб. Но пока я сворачивал в аллею, Юрина сигарета догорела, и он вернулся в клуб. Думаю, это к лучшему. Потому что древняя история продолжается - и мы, похоже, встретимся еще раз по эту сторону дня. Я роздал царство раньше, чем постиг. Лес черепичных крыш и длинношеих ратуш, И дальние охранные посты, Где наблюдатель зверю рад, как брату; Запаханные заживо поля, Вершины гор, посыпанные солью Седых небес; дороги, где, пыля, Герольды скачут, чтоб призвать к застолью Властителей последних рубежей; Оскалы скал, гекзаметры прибоя, Дробящие кораллы на меже Лагун, песков янтарного покроя; Тугое солнце виноградных лоз, Трава лугов, тяжелая росою, Уколы роз, иконы, где мороз Узор вчеканил в окна, - удостоeн Я зря такого царства. Всё - под нож. Ломтями резал. Опоздавшим к пиру Я рад гостям. Но если ты придешь, Ты попадешь в обычную квартиру. Отравленный вчерашним табаком И черным кофе, проклиная утро, По стенке, матерясь, почти ползком Проникну в кухню. В свете мутном, ртутном Я перечту, что с вечера кропал. Я мог бы там устроить всё иначе. Но тут бессилен. Я почти не спал. Мой сын проснулся и тихонько плачет. Jon Hassell. Говорю вам - должна быть свеча. Присягаю, что я - посторонний. Запах воска, бороздки ключа И протянутые ладони. Я уверен - за дверью тропа. Время выхватить сердце из ножен. И, глаза открывая, пропасть В том сиянье, что чувствую кожей.
Вязок медленный мёд янтаря, Влитый в слёзные железы зноя. На застывшей сетчатке горят Отраженья цветов мезозоя. Мотылёк из китайского сна, Иероглиф, хранимый смолою - Я на дне, где и смерть не красна. Я эстонской волны недостоин. Мне одежды прозрачной не снять, Но обряд пробужденья несложен - Спелый камень согреет меня В ожерелье на солнечной коже. 2009 * * * Мне приснится, как лодки скользят По заливу - печально, беспечно... Но себя самого мне нельзя Взять с собой, отплывая в заречье. Я увижу, как видит мой взгляд - Чайки бритвами крыльев пьянящий Сумрак сна моего бороздят - И я вспомню, что был настоящим. 1994, 2009 Канцэрт, падобны да ўсіх рок-канцэртаў, якія я наведаў - і цалкам непадобны. Боб Дылан, Ванкувар, 24 кастрычніка 2008. Няўтульны хакейны стадыён, аніякіх экранаў ці дэкарацыяў, вельмі простае сьвятло. Ніводнага слова зале, акрамя адзінага 'дзякуй' ды імёнаў музыкаў, апранутых у шэрыя амерыканскія строі а-ля great depression, 1930. Групы на разагрэў няма, пачатак дакладна па распарадку. Хто спазьніўся, таму ня пашанцавала. Падканцы 90-х, калі ён выступаў у Ванкувары разам з Джоні Мітчэл ды Ван Морысанам, Дылан сказаў слухачам мо адзіную фразу, і я дагэткуль яе цытую - 'Па-за гэтай песьняй ёсць гісторыя, якую я вам ня паведаю'. Бобу 67 год. Ён сьціпла хаваецца ў кутку сцэны за сваёй клявішай. Дзіўна, але на гэтым туры ён амаль не карыстаецца гітарай. Нудны, манатонны канцэрт... Але пакуль Робэрт Цыммерман у сваёй нягрэблівай манеры мармоча клясічныя Highway 61 Revisited, All Along The Watchtower, Visions Of Johanna, Tangled Up In Blue, Desolation Row - я раптам разумею, што гэтага няветлага чалавека, які спачуваў камуністам напачатку 60-х, натхняўся Артурам Рэмбо і Полям Вярленам у 1965-м, выдаваў какаін замест грошаў сваім музыкам на турах сярэдзіны 70-х, падаўся да кансэрватыўнага хрысьціянства у 1980-м і наведвае сінагогі хасідаў у 2000-х - вось менавіта яго калісьці будуць чытаць так, як мы цяпер чытаем Гамера ці Шакспіра. І што, слухаючы Морысана, Леннана ці БГ - я таксама заўжды слухаю Дылана, ягоны ўплыў і прысутнасьць. І з гэтым дзіўным пачуцьцём пазачаснасьці і рэчаістасьці таго, што адбываецца, я вяртаюсь дахаты. Наш дом постылый глух и слеп. ...... На наш паром упал сугроб. Но это кокон, а не склеп. ............... Вокруг - икринка, но не гроб. Мы летней ночью выйдем в сад. .... Мы прыгнем в море из кают. На спинах крылья шелестят. .......... Из пальцев плавники растут. **************************************** з пераробленага. чытаецца левым слупком, правым слупком, альбо разам. падвойная кава, патройная кафка. |
|||||||